Porównanie jako dowód Polsko-ukraińskie relacje kulturalne, literackie, historyczne 1890-1999 UNIWERSYTET IM. ADAMA MICKIEWICZA SERIA LITERATUROZNAWSTWO PORÓWNAWCZE NR 2 WYDAWNICTWO NAUKOWE POZNAŃ 2001 Porównanie jako dowód Polsko-ukraińskie relacje kulturalne, literackie, historyczne 1890-1999 Redakga naukowa Bogusław Bakuła ABSTRACT. Bakula Bogusław (ed.), Porównanie jako dowód. Polsko-ukraińskie relacje kulturalne, literackie, historyczne 1890-1999 (Comparison as proof. Polish-Ukrainian cultural, literary and historical relations 1890-1999) Seria Literaturoznawstwo Porównawcze nr 2. Adam Mickiewicz University Press. Poznań 2001. Pp. 227. ISBN 83-232-1113-2. ISSN 1505-201Х.. Text in Polish and Ukrainian with summaries in German, English and Polish. This volume is divided into several sections according to the problems discussed. The first one deals with Polish-Ukrainian historical and political relations in the 20ш century, the second, dis-cusses historical and theoretical-literary issues, especially the ones which concern the first thirty years of the 20lh century when the Polish-Ukrainian contacts were much morę vivid than after World War II. The third part deals with mutual relations and inspirations in the field of drama, theatre, cinema and musie. The last area of studies touched upon is connected with the myth of Lviv in Polish culture, and, in particular, with interpretations of this myth by researchers in the field of literaturę and cinema at the turn of the century. Bogusław Bakula, Instytut Filologii Polskiej UAM, al. Niepodległości 4, 61-784 Poznań, Poland; www.boguslawbakula.w.pl e-mail: [email protected] Recenzent: prof. dr hab. Florian Nieuważny Studia i szkice z I Konferencji Komparatystycznej zorganizowanej przez Pracownię Komparatystyki Literackiej Instytutu Filologii Polskiej UAM pt. Polsko-ukraińskie relacje kulturalne, literackie, historyczne 1890-1999 (ze szczególnym uwzględnieniem lat 1914-1944) Poznań, 6-8 grudnia 1999 Publikacja finansowana z funduszy na badania własne Wydziału Filologii Polskiej i Klasycznej UAM © Copyright by Wydawnictwo Naukowe UAM, Poznań 2001 Projekt okładki, stron tytułowych i działowych: Ewa Wąsowska Na okładce: gmach Biblioteki im. Wasyla Stefanyka we Lwowie (dawniej siedziba Zakładu Narodowego im. Ossolińskich). Fot. Dobrochna Dabert Redaktor: Anna Rąbalska ISBN 83-232-1113-2 ISSN 1505-201Х WYDAWNICTWO NAUKOWE UNIWERSYTETU IM. ADAMA MICKIEWICZA W POZNANIU UL. NOWOWIEJSKIEGO 55, 61-734 POZNAŃ http://main.amu.edu.pl/~press e-mail: [email protected] Wydanie I. Nakład 520 + 80 egz. Ark. wyd. 17,00. Ark. druk. 14,25. Podpisano do druku i druk ukończono w lipcu 2001 r. POZNAŃSKA DRUKARNIA NAUKOWA, Sp. z o.o. POZNAŃ, UL. HEWELIUSZA 40 Spis treści Słowo wstępne (Bogusław Bakuła) ......................................................................................... 7 I. Metodologia i historia Михайло Гнатюк, Літературознавчі концепції у Польщі та Україні (початок XX століття: Станіслав Бжозовський, Михайло Рудницький) ........................................ 13 Володимир Микитюк, Українська католицька критика міжвоєнного двадцятиліття ... 23 Marek Figura, Kresowa solidarność? Obraz stosunków polsko-ukraińskich w Galicji Wschodniej w polskiej prasie zaboru pruskiego w 1918 roku (od pokoju brzeskiego do wybuchu wojny o Lwów i Galicję Wschodnią) .............................................................. 37 Krzysztof Brzechczyn, Ukraina w myśli politycznej Leona Wasilewskiego ......................... 53 Микола Рябчук, Розщепленний світ: до проблеми „кресової" ксенофобії..................... 69 Bogusław Bakuła, Iwan Łysiak-Rudnyckyj oraz Juliusz Mieroszewski: modele i praktyka rozpoznań polsko-ukraińskich w aurze „Kultury" .......................................................... 81 II. Dramat i teatr Микола Ільницький, Візія національного „воскресіння": Wesele Станіслава Висп'янського і Сон української ночі Василя Пачовського ...................................... 97 Bohdan Kozak, Etyka teatralna Lesia Kurbasa i Juliusza Osterwy (aspekt typologiczny)..... 107 Marta Karasińska, Estetyka? Historia? Polityka? Miejsca wspólne. O teatralnej twórczości Stanisławy Wysockiej, Leona Schillera i Lesia Kurbasa ................................................ 119 III. Poezja Валерій Корнійчук, Перехресні стежки Івана Франка і Яна Каспровича (типологія творчості)....................................................................................................................... 133 Алла Татаренко, „І перемінився вже Київ у старий ахейський Вавель..." Діалог культур у творчості Юзефа Лободовського................................................................ 153 6 Spis treści IV. Kino i muzyka Лариса Брюховецька, Польща - Україна. Кінематографічні перетини ......................... 165 Dobrochna Dabert, Wątki ukraińskie w polskim filmie. Wstępny rekonesans...................... 175 Anna Ruda, Z dziejów polsko-ukraińskich kontaktów muzycznych (komunikat) ................. 183 V. Lwów Dobrochna Dabert, Życie filmowe Lwowa w latach 30........................................................ 193 Bogusław Bakuła, Świat naukowo-artystyczny lwowskiej „knajpy" lat 30.: „Szkocka", „Atlas", „Pod Gwiazdką"................................................................................................ 207 Ryszard K. Przybylski, Czytanie Lwowa.............................................................................. 221 Słowo wstępne Sławny francuski komparatysta Renę Etiemble napisał w roku 1958 szeroko znaną rozprawę pod tytułem Comparison ne pas raison (Porównanie to nie dowód), w której przekonywająco zarysował perspektywy i zadania nowoczesnej komparatystyki literackiej, przekładając jej zadania na szersze zagadnienie, jakim jest porównywanie faktów, zjawisk, procesów należących do odmiennych dziedzin sztuki, kultury, nie tylko duchowej, ale również materialnej. Etiemble ostrzegał przy tym wyraźnie przed mechanicznym i pozbawionym metodologicznej wyrazistości badaniem tak zwanych „wpływów" literackich, utożsamianych przez dziesiątki lat z istotą komparatystyki. Opinia uczonego, jakkolwiek chętnie akceptowana w licznych rozważaniach teoretycznych, trudno adaptuje się w praktyce, to znaczy w konkretnych badaniach, na wybranym materiale empirycznym. Ten kierunek poszukiwań - traktujący porównywanie jako poszukiwanie podobieństw i różnic, a nie wpływów, porównywanie jako zderzanie materii wywodzącej się z różnych domen kultury, w istocie porównywanie integrujące w obszarze kilku pól badawczych (bilingwalne oraz interdyscyplinarne) - legł u podstaw założeń naukowych spotkania uczonych ukraińskich i polskich na I Komparatystycznej Konferencji. W rzeczywistości był to debiut organizacyjny i naukowy utworzonej w Instytucie Filologii Polskiej Uniwersytetu im. Adama Mickiewicza Pracowni Komparatystyki Literackiej. Właśnie model komparatystyki integralnej, scalającej rozmaite doświadczenia badawcze, metody i postawy naukowe, liberalnej wobec odmienności metodologicznej, otwartej na odmienność empiryczną, lokowanej w ogólniejszym polu dzisiejszej humanistyki przyświeca zadaniom podejmowanym przez wyżej wymienioną Pracownię. Konferencję poprzedził trzyletni okres współpracy poznańskich polonistów i ukrainistów z ukrainistami i slawistami z Uniwersytetu im. Iwana Franki we Lwowie. Do wspólnych zadań zapraszaliśmy również uczonych z Akademii Kijowsko-Mohylańskiej, otwierając w ten sposób jeszcze wówczas nie skonkretyzowany etap współpracy z tą ukraińską uczelnią. Dzięki środkom przyznanym przez Komitet Badań Naukowych na wymianę osobową w ramach wspólnego projektu naukowego na lata 1997-1999 poznawaliśmy się, wzajem- 8 Słowo wstępne nie od siebie uczyliśmy. Warto podkreślić, że obowiązek finansowania projektu wzięła na siebie strona polska, rozumiejąc przejściowe ekonomiczne kłopoty nauki ukraińskiej. Obie grupy podejmowały zadania dydaktyczne w jednostce partnerskiej. Dla obu stron, przedtem niemal w ogóle się nie znających, był to więc czas bogaty w zdarzenia, interesujący poznawczo i naukowo. Dzięki projektowi oraz wieńczącej go konferencji doszło do spotkania oraz integracji uczonych różnych dziedzin: polonistów, ukrainistów, slawistów, teatrologów, filmologów, politologów, muzykologów, historyków. Jest ich wielu: Piotr An-drusieczko, Bogusław Bakuła, Anna Chraniuk, Dobrochna Dabert, Elżbieta Kalemba-Kasprzak, Hanna Marta Karasińska, Agnieszka Korniej enko, Ryszard K. Przybylski, Anna Ruda - wszyscy z UAM. Ze Lwowa - Mychajło Hnatiuk, Mykoła Ilnyćkyj, Wałerij Kornijczuk, Bohdan Kozak, Wołodymyr Mykytiuk, Ałła Tatarenko. W Poznaniu gościli także ukraińscy uczeni, poeci i publicyści spoza Lwowa: Larysa Briuchowećka, Natałka Biłocerkiweć, Wasyl Machno, Wołodymyr Moreneć, Mykoła Riabczuk. Projekt stworzył płaszczyznę do współpracy wybiegającej w przyszłość. Dotyczy to zwłaszcza teatrologów, historyków i literaturoznawców, kontynuujących w różnych formach zadzierzgnięte związki, odnosi się również do współpracy z ukraińskimi czasopismami, takimi jak „Krytyka", „Literatura plus" czy „Suczasnist"'. Nie wszyscy wzięli udział w ostatnim konferencyjnym spotkaniu. Również niniejszy tom nie prezentuje wszystkich wygłoszonych podczas konferencji referatów. Niektóre z ówcześnie przedstawionych prac autorzy zdecydowanie zmienili. Konferencji towarzyszyło zainteresowanie poznańskich środowisk polonistycznych, ukra-inistycznych i wschodoznawczych. Ważnym momentem grudniowej konferencji była wizyta ambasadora Ukrainy w Polsce Dmytra Pawłyczki, polityka i znanego pisarza. Dostojny gość odbył spotkania z Wojewodą Wielkopolskim, z Wicemarszałkiem Sejmiku Wielkopolskiego, z Prezydentem m. Poznania. Spotkał się również na wieczorze literackim w Pałacu Działyńskich z licznie zebraną publicznością poznańską. Wieczór ten uświetnił również koncert chóru studentów ukrainistyki poznańskiej pod kierownictwem Anny Chraniuk. Podsumowująca okres współpracy konferencja miała stanowić dowód, że porównywanie i wynikające z niego idee współpracy, wzajemnego rozumienia, uczenia się od siebie, są współcześnie niezbędne w pejzażu polskiej i ukraińskiej humanistyki. Owo porównywanie, które przecież nie zakończyło się wraz z zamknięciem obrad konferencji, było i - mam nadzieję - wciąż jest dowodem naszej przyjaźni. Nie to dokładnie miał na myśli Etiemble, skupiony na krytyce przestarzałych metod komparatystyki literackiej. Lecz porównywanie oznacza również przekraczanie barier i stereotypów - naukowych, politycznych, mentalnych, obecnych także w działalności uniwersyteckiej. Te wartości, powstające latami, stanowią interesującą zdobycz zrealizowanego projektu. W prezentowanym tomie Czytelnik znajdzie rozmaite ujęcia, odczuje różnorodność temperamentów pisarskich, szkół badawczych. Oczywiście także Słowo wstępne 9 - wielość tematów. Jak już napisałem wcześniej, główną ideą była prezentacja możliwie szerokiego, interdyscyplinarnego spojrzenia na wybrany przez nas okres historyczny. Nie ma tu, w co wierzę, pretensji do wyczerpnia tematów, a przy okazji zadufanego przekonania, że otwiera się jakieś prawdy wcześniej nieodkryte, absolutne. Nawiązywaliśmy raczej do konwencji rozmowy, w której pojawiają się tematy znane i te mniej wyczerpane, gdzie jest miejsce na prezentację badań empirycznych, ale także na eseistykę, ujęcia bardziej swobodne. W dyskusjach przebijały się nuty historyczne i polityczne, mówiono o koncepcjach dialogu, o życiu codziennym - zwłaszcza wciąż fascynującego Polaków dawnego Lwowa. Spierano się o stereotypy własne i stereotypy sąsiada. Wyczuwało się przy okazji pewne napięcia, wynikające z różnic w interpretacji historii, zwłaszcza początku wieku XX. Sformułowanie tytułowe Porównanie jako dowód kryje w sobie część u-krytą, niedopowiedzianą. W istocie jest to część należąca do przyszłości. A przyszłość stosunków polsko-ukraińskich rysuje się interesująco. Pro/, dr hab. Bogusław Bakuła Metodologia i historia Михайло Гнатюк Uniwersytet im. Iwana Franki, Lwów Літературознавчі концепції у Польщі та Україні (початок XX століття: Станіслав Бжозовський, Михайло Рудницький) Початок XX століття у європейському літературознавстві характеризується різноманітністю підходів до аналізу літературного твору. Під впливом антипозитивістичного перелому у Польщі виникають: неокан-тизм, теорія експресії Бенедетто Кроче, гуссерлівська критика психологізму, теорія світу духу та інші. У першій половині XX століття тут посідає важливе місце феноменологічна школа, представлена в першу чергу Романом Інгарденом. Польські, як і українські літературознавці початку нашого століття шукають нових шляхів інтерпретації художнього твору у зв'язку з його сприйманням читачем. При цьому їхні літературознавчі позиції не завжди можна чітко окреслити як приналежність до якоїсь окремої школи. Яскравою постаттю серед польських літературознавців початку XX століття був Станіслав Бжозовський. У контексті нашої проблеми дослідження цього літературознавця набувають важливого значення, оскільки його праці мали широкий резонанс не тільки в Польщі, а й у Галичині. Надзвичайна ерудиція робила Ст. Бжозовського одним з найцікавіших дослідників літератури і культури у Польщі. Характерно, що значну частину свого короткого життя (помер у 33 роки) Ст. Бжозовський провів у Львові, де, крім викладів з літератури, філософії і науки, активно працював як публіцист і письменник. Свідомо оминаючи його життєву катастрофу, у 1909 р. Ст. Бжозовського звинувачували в шпигунській діяльності на користь Росії (що цілковито заперечував автор) та наступним погіршенням стану здоров'я, ствердимо, що останні роки його життя були особливо плідними для літературної діяльності вченого. Досліджуючи „сучасну культурну душу польську", автор, найглибше обгрунтував свої позиції у працях Kultura i życie (1907), 14 М. Гнатюк Idee (1910), особливо в найгрунтовнішій праці Legenda Młodej Polski (1910). Саме у цій збірці студій автор піддав глибокому і проникливому критичному аналізові всю епоху, до якої належав. З позиціями своїх сучасників, зокрема літературного покоління Молода Польща, часто не погоджувався. Характерно, що естетична програма Ст. Бжозовського мала виразні сліди модерністської програми. Сучасний польський літературознавець А. Гутнікевич відзначає: Його критична мова мала виразні сліди впливів модерністської стилістики, ліризму, пафосу, риторичної мови, що не одноразово заміняло його студії в sui generis поеми критичні, а це перетворювало аналізований матеріал в поетичні етюди, які віддавали його поетичні враження та внутрішнє напруження. І далі: То був найкращий зв'язок критичного письма, оскільки форма була неконтрольована, вона поставала спонтанно і викликала думку в затемнених стилістичних манерах1. Найбільшою вартістю у житті Бжозовський вважає працю, оскільки вона зв'язана з одвічним змаганням людини з природою. А мистецтво зв'язане з найвартіснішою формою життя. Праця людська, як і мистецтво, є вічними, оскільки вони можуть осягнути безсмертя. Вони триватимуть вічно, принаймні доти, доки триватиме людство. Вплив соціалістичних ідей на позиції критика цілком очевидний: Тільки з точки зору проблеми праці можливим є корисне сприйняття людини людиною, як безапеляційної творчості, незалежної від будьякого ідеалу власності та її використання. Класовість робітничого руху є тим, що свідчить про його (руху - М.Г.) незрівнянну, нічим не замінну, трагічну важливість для людини. Це єдина метафізична проблема нашої епохи, сам час перестає тут бути наступністю, а стає чином, рушійним фактором, виразом найглибшого почуття свободи2. Відповідно до своєї філософії праці формулює Ст. Бжозовський критерії критичної діяльності. Завданням критики, на його думку, є визначення місця твору чи взагалі творчості у скарбниці людської культури. Вартісним для Ст. Бжозовського є тільки такий мистецький твір, який задовільняв би певну істотну вартість і був би важливим для людства. Справедливо стверджує польський літературознавець Д. Гутнікевич, що: Теорія і критична практика Бжозовського мали виразну суспільну орієнтацію, вони поборювали характерні для більшості дослідників Молодої Польщі суб'єктивно-імпресіоністичні і позначені естетизмом розвідки3. A. Hutnikiewicz, Młoda Polska, Warszawa 1999, c. 336 (пер. наш - М.Г.). : S. Brzozowski, Idee, Lwów 1910, c. х (пер. наш. - М.Г.). A. Hutnikiewicz, op. cit., c. 338. Літературознавчі концепції у Польщі та Україні 15 Ст. Бжозовський сперечався зі своїми сучасниками, представниками романтизму, як і з апологетами Молодої Польщі. Його критика базувалася передусім на тому, що у своєму образі світу вони не торкалися праці як єдиної запоруки екзистенції людини. Ні романтики, ні представники Молодої Польщі не зробили нічого для обгрунтування у суспільній свідомості розуміння вартості життя, що спирається на працю: Ст. Бжозовський вважав, що замість цієї свідомої настанови представники Молодої Польщі „впроваджували ялові сни і марення про життя, приземлений і зрезигнований песимізм, замість ретельного і творчого осмислення химерних настроїв, які переростали почуттєвість і літературно-естетичний погляд, з якого не виникало нічого вартісного для життя4. Бжозовського у літературі цікавила передусім вартість раціональна. Був шукачем ідеї, аналітиком наукових і культурних працесів, які сам оцінював з позицій власної філософі' культури і філософії чину. Саме Бжозовський у перші роки нашого століття хотів виховати польське громадянство свідомою громадською настановою. Найістотнішою за його переконанням була правда життя і культура народу. Саме це збуджувало повагу серед сучасників, для яких був авторитетним керівником. До його думок часто зверталися його наступники. На Україні постаттю схожою і за життєвою долею (помер у неповних ЗО років у лавах січового стрілецтва), як і за літературно-естетичною настановою був відомий критик Микола Євшан (Федюшка). Різниця, може, тільки в тому, що український критик не пройшов захоплення марксизмом. Як і Ст. Бжозовський, М. Євшан не встиг за своє коротке життя остаточно сформувати свої естетичні погляди. Проте свідома настанова на працю як основний рушій у літературі і мистецтві дозволяє говорити про близькість Ст. Бжозовського і Миколи Євшана. У підході як до творчості класиків, так і сучасників, зокрема модерністів, Микола Євшан притримувався традицій культурно-історичної школи в літературознавстві, яка була представлена передусім теоріями Іполіта Тена. Вплив раси, середовища, моменту був визначеним при характеристиці творчості письменника. Разом з тим, Микола Євшан як критик зазнав на собі впливу філософії Ніцше з її культом індивідуалізму, сильної самодостатньої особи. Ст. Бжозовський був одним з найталановитіших поціновувачів покоління Молодої Польщи, Микола Євшан був одним з найоригінальніших дослідників української „Молодої Музи". У 1910-1914 рр. Микола Євшан стає одним з ідеологів журналу модерної літератури „Українська хата". Ст. Бжозовський мав величезний вплив на дальший розвиток критики і літературознавства у Польші. Після смерті у 1919 році ім'я М. Євшана 4 Ibidem. 16 М. Гнатюк було практично викреслено з історії літератури. Книги літературно-критичних статей М. Євшана Під прапором мистецтва, Куда ми прийшли, монографія Тарас Шевченко тільки в 90. роках повернулися до українського читача. М. Євшан прагнув показати усій Європі геній українського слова, невичерпну скарбницю української душі, а йому у відповідь на те ярлик - апологет теорії „мистецва для мистецва", або ще безапеляційніше - декадент. Сьогодні в українському літературознавстві переглянуті його критичні студії. Хоч аналіз критичних підходів до літератури початку XX століття на Україні і в Польщі - проблема дальших наукових студій. Літературно-естетичні концепції Ст. Бжозовського значною мірою вплинули на формування оригінального українського критика і літературознавця Михайла Рудницького, якого справедливо вважають критиком-естетом. А один із розділів його книги між ідею і формою присвячений аналізу філософсько-естетичної програми Ст. Бжозовського. Український критик в першу чергу звертає увагу на неоднорідність естетичної програми Ст. Бжозовського. Бжозовський був близький Михайлові Рудницько-му насамперед есеїстичною формою аналізу літературного твору. Зрештою, молодого тоді Рудницького не цікавила приналежність критика до якоїсь конкретної літературознавчої школи. Він навіть наголошував на тому, що європейські критики початку XX століття найменше задумувалися над проблемеми теорії. Більше того, М. Рудницький толерував поєднання різних, іноді навіть протилежних підходів до аналізу літературного твору, що він побачив у Бжозовського, який „єднає Маркса з Бергсоном, маючи за собою критику прагматизму й три предивні в своїй будівлі світогляди, що заважиди найбільше на його поглядах: Віко, Нюмена та Соре-ля"5. З цього приводу скажемо, що справді ні Ст. Бжозовський, ні Михайло Рудницький не створили якоїсь оригінальної концепції аналізу літературного твору, яка стала надбанням європейського літературознавства. Але своїми літературознавчими пошуками вони намагалися знайти свій підхід до аналізу літературного твору. Щоправда, М. Рудницький у книзі Між ідеєю і формою, критикуючи засади „старої біо-бібліографічної методи" у літературознавстві, яка може служити тільки допоміжним засобом для справжнього дослідника літератури, бо зводиться до „причинкарства", тобто призбирування різних матеріалів про життя письменників, висловлював жаль, що „досі не було в нас спроби дати історію літератури порівняльною методою..."6. Зрештою, порівняльний принцип був тоді одним з поширених засобів аналізу літературного твору. Відзначаючи вплив на Бжозовського Бергсона, зауважимо, що те, що інтелектуальне і духовне напруження, яке французький філософ називає 5 М. Рудницький, Між ідеєю і формою, Львів 1932, с. 136. 6 М. Ільницький, Критики і критерії, Львів 1998, с. 62. Літературознавчі концепції у Польщі та Україні 17 інтуїцією, польський - іменує працею. Зусиллям, спрямованим нами свідомо на те, щоб час, що минає зі змінною хвилею, перетворити у щось поривніше, у площину, на якій можна б обпертися у подальшій праці. М. Рудницький звертає увагу на те, що Бжозовський свою ідею праці намагається подати дуже різноманітними поняттями, але всі ці поняття вертаються до самої праці, бо від неї вийшли. Так само оригінально використав Бжозовський, на думку М. Рудницького, ідею Бергсона про час, яким живемо, і який є, і був би найглибшою стихією, калейдоскопом різновартісних вражень, якщо ми не мали б впливу змінювати його точно означеним способом. М. Рудницький підкреслює думку Ст. Бжозовського: „Праця" наче нововідкритий фізичний первень, не схожий із ніякими досі відомими; це наче міст перекинений над прірвою дотеперішнього і завтрашнього, з тим, що ніхто, крім будівничого не бачить берега образу на другім боці, де має зачепитися перший гарпун7. Ідея праці Ст. Бжозовського тісно зв'язана зі свідомим зусиллям людини, яка хоче перетворити теперішнє у майбутнє. Від чисто абстрактного аналізу поняття часу, завдань науки та ролі логіки Бжозовський переходить до висновку, що єдиною цариною здійснюваних абстрактних ідей є конкретне середовище якоїсь суспільности; саме в цьому середовищі кожна ідея дістає невідхильно означену форму8. Бжозовський ставить важкі питання: „Як відрізнити справжню „працю" від чисто механічної?", „Як перевести межу між ріжними ідеалами свободи, з яких кожен хоче творити життя на власну подобу, що заперечує свободу інших?" Ст. Бжозовський, каже М. Рудницький, пройшов значну еволюцію від чистого марксизму до апології „логіки внутрішнього утвердження". Для М. Рудницького ці проблеми теж були дуже на часі, оскільки в критиці того часу загострилися суперечки стосовно наукового характеру об'єктивної критики, як і творчого спрямування критики суб'єктивної. Стара бібліографічна школа літературних реєстраторів уважає досі наукою списки дат, заголовків та інших цього роду сухих фактів поруч переписки текстів, - нова школа бойових публіцистів протиставляє їй політичні гасла, покликуючись на банкротство науки чи фрази про енергетизм або волюнтаризм, які буцім-то останнім словом сучасного світогляду9. 7 М. Рудницький, Між ідеєю і формою, с. 137-138. "Ibidem, с. 138. 9 Ibidem, с. 94. 18 М. Гнатюк „Наукова критика", для якої характерна об'єктивність, є для М. Руд-ницького вихідною позицією. Адже проблема поцінування художнього твору для літературознавства того часу була особливо актуальною. У естетиці Ст. Бжозовського М. Рудницький намагається знайти аксіо-логічне поняття „праця". Духовий світ людини за Ст. Бжозовським може стати тривким, неособистим тільки тоді, коли він виявляється назовні. Наші наскрізь особисті переживання стають підставою нашого дальшого духового розвитку, коли час не стирає їх, коли вони стають від нього незалежні, коли ми пеили-ретвор їх в якусь таку форму, що може стети засновником нових форм. Та така основа цінування нашої праці й чужої не містить у собі (і не може містити) міри інших вартостей, від яких сама вона чимало залежить: наприклад міри розвитку, або глибини та тривкості переживання10. На основі естетики Бжозовського М. Рудницький намагається простежити аксіологічний аспект окремого твору. У Бжозовського значення праці виростає на основі порівняння з попередніми творами автора, а також з творами інших тогочасних авторів. При цьому Бжозовський розрізняє два види творів: ті, що були наслідком свідомого зусилля і ті, що не містили в собі ніяких ознак свідомого зусилля. Автор наводить ряд прикладів, коли автори не намагалися вкласти у свої твори максимальні зусилля: Шекспірові сонети, чи Робінзон Крузо Д. Дефо - твір що його писав огірчений старий. Як бачимо, М. Рудницький стверджує відому істину, що не завжди художні шедеври є наслідком величезного фізичного та розумового напруження їх автора. При цьому критик стверджує, що чимало літературних шедеврів постало завдяки лінощам чи марнотратним хвилинам різних пройдисвітів. Завдання критика, як його формулює Бжозовський - віднайти у творі причини, чому саме автор спрямував свої зусилля у означеному напрямі; у сфері внутрішнього життя се може стати зусиллям себто „працю". На думку Бжозовського: ...є поети, які пливуть за хвилинами, мов листки по воді, слухають змінних подувів, змішуються з прибережним намулом і ніколи не питають про мету своєї мандрівки та про зміст того, що бачать у плесі ріки або озера? Вони не менші від тих, що свої враження підсилюють свідомим зусиллям,- навпаки: часто багато більші". На основі теорії Ст. Бжозовського М. Рудницький робить висновок: ніколи не можна звести вплив твору до таких простих взаємин як відношення свідомого зусилля до його наслідків. Зрештою, автор каже, що по 10 Ibidem, с. 140. "Ibidem, с. 141. Літературознавчі концепцїі у Польщі та Україні 19 різному може впливати один і той самий твір на окрему одиницю та на загал. М. Рудницький говорить про ідеал Бжозовського: „свідомо творити життя не вийде імовірно ніколи поза межі ідеалу вибраних одиниць. Вартість літературного твору притаєна в дуже своєрідних переливах між ідеалами одиниць і смаком загалу" 2. У 30-ті роки нашого століття М. Рудницький виступає з рядом полемічних статей, що стосувалися розвитку української літератури того часу. „Чи повинен письменник мати світогляд?" - саме так безкомпромісно заявив дослідник, чим викликав цілу дискусію на сторінках галицької періодики. А літературознавство, оскільки воно досліджує загальнолюдські проблеми, повинно бути взагалі безнаціональним. Цікаво, що дискусія з приводу світогляду письменника, започаткована на початку 30. рр. XX ст. у Галичині М. Гнатишаком, викликала своєрідну реакцію у Одного з найбільших українських поетів Галичини Богдана-Ігоря Антонича: ...до царини розуму; це вартість інтелектуальна, це завжди якась система думок, „поглядів", якась більше або менеше оформлена система розуміння дійсності. Зате враження, що їх викликає мистетцво, чи це будуть враження творця чи сприймача, мають завжди характер передовсім чуттєвий, емоційний. Це ніяка нова думка, це здавна відома й признана правда, але в нас майже десяток критиків і так званих прихильників мистецтва сваряться тільки за світогляд13. Зрештою, для М. Рудницького як критика важливим було не так дати глибоке обгрунтування тієї чи іншої проблеми, як висловити певну тезу, започаткувати дискусію. Цим самим він ставав каталізатором літературно-мистецьких дискусій у Галичині. Есеїсти-чна форма викладу також ріднила М. Рудницького з польським критиком Станіславом Бжозовським. Сама назва книги М. Рудницького Між ідеєю і формою свідчила, що автор замість традиційного розмежування змісту і форми твору акцент ставиться на розмежування ідеї і форми. Під ідеєю М. Рудницький „розумів провідну думку, певний висновок, що виводиться з твору й формулюється в інтелектуальних категоріях, побудження, яке спонукало автора, викликало його намір написати твір, втілити в нього задуману ідею, під змістом -ту сторону твору, яка разом з формою становить єдине ціле: зміст доступний тільки завдяки тому, як він висловлений, себто завдяки формі, тоді між цими двома поняттями (змісту і форми ) ніякої ріжниці"14. 12 Ibidem, с. 141-142. 13 Б.І. Антонич, Весни розспіваної кнізь. В: Б.І. Антонич, Твори, Київ 1993. 14 М. Ільницький, Від ідеї до форми. В: Критики і критерії, Львів 1998, с. 66. 20 ^Л- Гтасгкж Як бачимо, відштовхуючись від концепції „праці" Ст. Бжозовського, М. Рудницький намагається втілити свої принципи аналізу літературного твору, що спиралася з одного боку на традиції купьтурно-\сторично\ школи Іполіта Тена, а з другого - виходила з концепції інтуїтивізму Кроче на Бергсона. Праці М. Рудницького ЗО. років Між ідеєю і формою та Від Мирного до Хвильового свідчили про обізнаність критика з основними напрямками в європейській літературознавчій науці. Учений не завжди притримувався якоїсь єдиної традиції при аналізі літературного твору, а есеїстична манера викладу наближала його до критики польського дослідника Станіслава Бжозовського. Як Ст. Бжоховський, так і М. Рудницький не створили якоїсь літературознавчої концепції яка стала надбанням європейських літературознавчих шкіл. Але їх підхід до аналізу мав своїх прихильників у Польщі і в Україні, зокрема в Галичині. Праці Ст. Бжозовського, М. Рудницького стали важливим чинником дальшого розвитк літературно-критичної думки, як і літературного процесу взагалі. Mykhailo Hnatiuk Concepts of Literary Criticism in Poland and Ukrainę (the beginning of the 20th century: S. Bzhozovskyi, M. Rudnytskyi) S ummary Antipositivist change in European Humanities was the reason for the appearance of new principles of the fiction analysis in Poland and Ukrainę. New tendencies in literary criticism are connected with S. Bzhozovskyi in Poland and M. Rudnytskyi in Ukrainę. „The philosophy of work" by S. Bzhozovskyi, for ехатріе, borę distinct social orientation of his critical activity. It was S. Bzhozovskyi who brought up Polish society by his conscious social advice. S. Bzhozovskyi's ideas found their theoretical understanding in M. Rudnytskyi's Between the Idea and the Form. A literary, form of the essay, lack of strict orientation onto a single definite literary criticism school are among those characteristic features which defined the principles of fiction analysis by both critics. The works by S. Bzho-zovskyi and M. Rudnytskyi influenced further development of literary criticism in Poland and Ukrainę. Літературознавчі концепцїі у Польщі та Україні 21 Mychajło Hnatiuk Literaturoznawcze koncepcje w Polsce i na Ukrainie (początek XX wieku: Stanisław Brzozowski, Mychajło Rudnycki) Streszczenie Przełom antypozytywistyczny w europejskiej humanistyce spowodował powstanie w Polsce i na Ukrainie nowych reguł analizy utworów artystycznych. W Polsce nowe wpływy w literaturoznawstwie wiążą się z pracami Stanisława Brzozowskiego, a na Ukrainie z dokonaniami Mychajła Rudnyckiego. W dodatku społeczną orientację krytycznoliterackiej działalności S. Brzozowskiego cechowała „filozofia pracy". Tym samym Brzozowski podnosił obywatelską świadomość polskiego społeczeństwa. Idee S. Brzozowskiego znalazły zrozumienie i teoretyczne rozwinięcie w pracy M. Rudnyckiego Między Ideą a Formą. Estetyczna forma wykładu, brak orientacji na reguły jednej szkoły literaturoznawczej - to między innymi te charakterystyczne cechy, które określały zasady analizy dzieła literackiego u obu krytyków. Prace S. Brzozowskiego i M. Rudnyckiego przyczyniły się do dalszego rozwoju krytyki literackiej w Polsce i na Ukrainie. Przeł. Bogusław Bakuła Володимир Микитюк Uniwersytet im. Iwana Franki, Lwów Українська католицька критика міжвоєнного двадцятиліття Історично-політичні реалії окресленої епохи, для якої характерною рисою є активна опозиція до XIX століття, формування нової моделі культури, виявили і яскраві зміни у становищі літературної критики. Критик остаточно виходить з „тіні", стає поряд, а подекуди і попереду автора, тобто за цим родом інтелектуальної діяльності закріплюється функція творчості. Роль критики у формуванні суспільної думки (внаслідок розвитку літературної преси, різкого збільшення читацької аудиторії) помітно зростає, і тому поряд із естетичною інтерпретацією